"Bodyrockers" в Україні - вибухонебезпечна стилістична коллізія.
Відкриття року 2005 на Ібіці - австрало-британський дует BodyRockers восени цього року проїхали Україною з міні-туром. 26 вересня - Одеса, 27 вересня- Запоріжжя, 28 вересня - Харків, 29 вересня - Донецьк, 30 вересня - Дніпропетровськ, 1 жовтня - Київ. BodyRockers - це лондонська відповідь на модний н'ю-йоркський диско-панк, що гремить декілька останніх років. Дебютанти видають енергійні напівелектронні бойовики, що нагадуюить важкі буги AC/DC, ремикшовані під потреби танцполу. Назва колективу точно віддзеркалює сутність музики, де за слово "body" відповідають синтезатори і танцювальний біт, а за слово "rockers" - брудні гітарні риффи і відірваний панковський вокал. Незважаючи на зверення до минулого рок-музики, BodyRockers - це актуальний молодіжний рок-н-ролл, по-доброму нахабний і гламурно-брудний.
Історія рокерів - електронщиків Bodyrockers, що розвивалася із запаморочливою швидкістю, нагадує історію Попелюшки, до того ж Попелюшки досить цілеспрямованої й, зрозуміло, зразково працьовитої. Два молоді музиканти, австралієць і британець, не один рік займалися "чорною роботою" - другосортними проектами й сесійними підробітками, перебивалися випадковими записами і концертами, перш ніж щасливий випадок звів їх разом, а великий шоу-бізнес звернув на них увагу. Після перших же студійних сесій ігнорувати їх було вже неможливо: вибуховий дебютний сингл Bodyrockers "I Like the Way (You Move)" діяв як зброя масового ураження, перед яким були безсилі й державні кордони, і скептицизм критиків, і гордовитість рекординговых босів.
Уродженець англійського графства Кентенбері, Ділан Бернс (Dylan Burns), тезко великого англійського поета, на літературні лаври ніколи не зазіхав і взагалі, здавалося, був приречений стати маргіналом і аутсайдером. Ще підлітком він повірив, що його покликання - музика, тому в 16 років без особливих роздумів кинув школу й дав собі клятву надалі заробляти на життя тільки музичною працею, не озираючись на інші міщанські джерела прибутку. Цим нашвидкоруч прийнятим рішенням юний гітарист, вокаліст і молодий композитор прирік себе на десятиліття бродіньіз проекту в проект і животіння на задворках музіндустрії. Справжні гроші явно робилися в іншому місці. Іноді і йому посміхалося щастя, щоправда, посмішка його виявлялася занадто швидкоплинною. Найпомітніші з довгої низки колективів, у які закидала його доля, - це танцювальні проекти Essential, Coloursound і Carpe Diem. Останньому вдалося справити враження на європейських меломанів, так що один із синглов Carpe Diem навіть очолив поп-чарт сусідньої Франції.
Улітку 2004 року Ділан Бернс приїхав на гастролі до Австралії в складі групи Coloursound. Під час цього тура й відбулася історична зустріч двох майбутніх засновників Bodyrockers. В одному із клубів Мельбурна Бернс познайомився з ді-джеєм Казом Джеймсом (Kaz James), 22-літнім активістом клубної культури, який встиг пограти не тільки в найпрестижніших закладах Австралії, але й на танцмайданчиках по всьому світу - від Майами до Японії. Каз Джеймс починав як протеже хаус-легенди Френкі Наклза (Frankie Knuckles), але незабаром уже й сам міцно стояв на ногах, одержавши постійну "прописку" у мельбурнському нічному клубі "Onelove". До зустрічі з Діланом Бернсом, яка круто змінила його життя, він всередині давно був готовий. Вони зрозуміли, чого варті, коли під час одного з концертів Каз ді-джеїв за пультом, поки Бернс співав. Потім ді-джей запропонував Ділану до вокалу додати й гітару, поки він буде орудувати пластинками. "Я підключив гітару - і відразу відбулася якась феноменальна хімічна реакція. Ми джемовали так, немов грали разом останні десять років, - згадує Бернс. - Шоу пронеслося, як ураган, і вирішальну роль тут зіграла музична інтуїція".
Далі Каз Джеймс і Ділан Бернс гастролювали вже разом, зібравши за ці півтора місяця масу найприємніших вражень. Після чого міжнародний аеробус привіз їх до Лондону, де вони взялися за створення першого спільного треку. Зробити його потрібно було швидко, щоб встигнути до від'їзду Каза на Ібіцу. Бернс, як відповідальний за тексти, спочатку розгубився. "Про що мені співати?" - запитав він у Каза. "Ти жартуєш? Ми провели в турі шість тижнів - співай про шанувальниць!" Ідея Ділану сподобалась: "Я сів і навигадував купу всього про те, що мені подобається в цих незвичайних дівчинах. Вірші народилися самі". Начебто сам собою вийшов і готовий трек "I Like the Way (You Move)", на створення якого колеги витратили всього чотири години. Якщо вірити розповідям Каза Джеймса, більше схожих на натхненний піар, у той же вечір він прилетів на Ібіцу, прямо відправився в клуб, де за ді-джейським пультом влаштував своє священодійство Ерік Морілло (Erick Morillo), і показав йому ще тепленький запис. Говорять, Морілло пропонував Казу весь свій гаманець в обмін на майстер-копію треку "I Like the Way" (він тоді існував усього в трьох екземплярах). А вже наступного дня радіоведучий британського "Радіо 1" Піт Тонг (Pete Tong) зробив його основним блюдом радіоефіру.
Усе це відбулося у вересні 2004 року. Раз заведена машина вже не зупинялася. Місяць за місяцем сингл "I Like the Way" розтрощував танцмайданчики по всьому світу, знаходив сотні шанувальників серед ді-джеїв і радіоведучих, підкоряючи країну за країною. Зрештою, пісня піднялася в Тор-3 британського поп-чарту й засвітилася в гарячій двадцятці австралійського хіта-параду. Як з рога достатку, на учасників Bodyrockers посипалися пропозиції від рекордингових компаній, спочатку тільки танцювальних, потім і від солідних лейблів. Один раз до них прийшов дуже діловий парубок, який з порога заявив: "Я менеджер, і я зроблю з вас зірок. Чого ви хочете?" Усе, чого вони хотіли, - це контракт на запис альбому. "Завтра у вас їх буде два", - пообіцяв менеджер і вийшов. Як би скептично не були настроєні музиканти, наступного дня їм довелося переконатися в серйозності його намірів. "Ми заїхали в одну рекорд-компанію - і вони запропонували нам контракт, - згадує Бернс. - Потім в іншу (це був лейбл Mercury), бац - ще один контракт. Нам залишалося тільки вибрати. За два тижні все було застережено, підписано й скріплено печатками". З корабля на бал вони потрапили прямо в студію звукозапису. "Я чекав такої можливості все своє життя, так що встиг скласти чимало пісень", - відверто говорить Бернс. Деякі з них потрапили в переробку по другому колу - вже як матеріал проекту Bodyrockers, упакований в електро-хаус-рок, деякі речі вони написали вдвох уже в студії. Дфлан більше займався текстами, а Каз був неперевершеним у винаході бітів і вбивчих ходів. За традицією, події й далі розвивалися зі скаженою швидкістю. На все про все музиканти витратили два тижні. "Якщо альбом віднімає рік роботи, тут щось не те, - упевнений Ділан Бернс. - Якщо ти почуваєш, що річ тобі подобається, просто зроби її, щоб зберегти свої емоції. Зараз занадто часто записи перевантажені продюсерской опікою. Наші альбоми звучать безпосередньо".
Сама безпосередність, дебютний
альбом дуету "Bodyrockers", виданий навесні 2005, схрестив гарячність
і агресію рок-н-ролу з гедонізмом танцювальної музики. Рок-н-рол з електронною
душею - так охрестили його рецензенти. Клубна публіка вже давно розкусила,
чого чекати від Bodyrockers, і охоче розставалася із дзвінкою монетою
в обмін на драйвовий, модний, енергійний диск. Відгуки в пресі мали
скоріше позитивний характер, критики особливо відзначали різноплановість
Каза й Бернса. Другий сингл "Round аnd Round" звучав так, "немов AC/DC
вирішили поджемувати із Армандом Ван Хелденом (Armand Van Helden)",
тоді як пісня "Losing" нагадувала рок-гімн стадіонного розмаху, транспонований
для нічного клубу. "Мені завжди хотілося мати такий альбом у своїй фонотеці,
але його просто не існувало", - запевняє Ділан Бернс. Він взагалі багато
чого б виправив на сучасній данс-сцені: "Звичайно данс-проекти не працюють
живцем, їм не вистачає справжнього лідера, вони не звучать як команда,
а виглядають як пари продюсерів, що залучають людей з боку". Якщо в
студії енергійна пара впоралася
самотужки, то для концертного варіанту їм знадобилася допомога. Запросивши
барабанщика й бас-гітариста, вони відправилися у світовий тур, встигши
за півроку об'їздити Сполучені Штати, Австралію, Росію, Іспанію, Німеччину,
Францію й дати кілька концертів на Близькому Сході. Не говорячи вже
про постійні сети в кращих лондонських клубах. Перемога в категорії
"Прорив року" на церемонії Pacha Ibiza DJ Award 2005 року, а також номінація
на звання кращого запису року за версією британської телекомпанії ITV
- це тільки частина знаків уваги, які дістали Bodyrockers, чий гламурний
хіт "I Like the Way", що розлетівся по рекламних роликах, телевізійних
шоу й конкурсах талантів, уже відвоював собі місце серед найбільш інтригуючих
танцювальних записів початку 21 століття.
Звісно, український візит Bodyrockers став справжньою феєрією живого звуку не в останню чергу завдяки професійному звуковому обладнанню, що протягом всього туру по країні надавала компанія "Sendi". На жаль, ми не надаємо інформації щодо технічних райдерів заходів, але будьте певні, що все використане обладнання є у списку >>>загального технічного райдеру<<<
Фото: О. Дрік
Матеріали: О. Дрік, мережа Internet
